THEATER HEUTE («ТЕАТР СЬОГОДНІ», Німеччина, Берлін, №4, 2013)

Воскресенье, 22 сентября 2013 г.
Рубрика: Блог театра -> Пресса
Просмотров: 2389
Подписаться на комментарии по RSS

В статті театрального критика  Томаса Ірмера аналізується творчість режисера Андрія Май.

Українська фундаментальна критика. Нові форми та німецькі тексти.
На шляху до Києва обабіч дороги час від часу можна побачити метровий футбольний м’яч ЄВРО – згадку про славетне футбольне літо минулого року. Такі пам’ятники футбольним баталіям, власне, мали б уже і зникнути, але вони, вочевидь, поступово руйнуватимуться, поки їх не розвіють холодні зимові вітри. Для мистецтвознавця та театрального критика Сергія Васильєва це символічно. Він щойно цілу годину говорив про те якою неймовірною катастрофою для українського театру було вигнання Андрія Жолдака за Харкова, який спільно з іншими режисерами, що виїхали за кордон, залишили по собі вакуум. Це було в 2005 році, і Жолдак, рішучий концептуальний режисер, відразу з’явився зі своїми роботами в берлінському театру Volksbuhne – про це відомо кожному українському театралові, навіть якщо історія Жолдака на заході й нe дуже схожа на «історію успіху». Точка зору Васильєва стає ще більш принциповою, коли він говорить про Жолдака як про людину, що «сяє своєю відсутністю» в українському сучасному театрі, і дивиться на футбольні м’ячі, що проносяться мимо. «У цій країні, - підсумовує жвавий чоловік із сивим волоссям свої розлогі пояснення, порівнюючи ситуацію в сусідніх країнах, Польші та Росії, - все ще замало міжнародного обміну і справді немає волі до великої культури».

Фундаментальна критика Васильєва ніяк не зачіпає молодшого за нього на два покоління Андрія Май. Режисер пост-помаранчевої генерації десь сам надбав відсутні в Україні імпульси міжнародного впливу і постійно експериментує, спрямовуючи свої дії проти пострадянської застиглості українського театру з його застарілими структурами театральних труп та представницькими розважаннями. У Черкасах, де на великій сцені щиро сміються над сценами офісного рабства з п’єси Інгрід Лаузунд «Безхребетність» - іронічною театральною новиною про мікрокосм службових відносин - Андрій Май презентує відразу дві нові п’єси іншого плану. Постановкою Пауля Бродовскі «Дощ у Нойкьольні», яка вже тільки за своєю формою може викликати сенсацію – місток, що перекинуто зі сцени крізь залу для глядачів до дверей театру, спонукає вдивитися в це, скажімо, не зовсім ідилічне місто – молодий режисер висвітлює тему існування з іммігрантами.

На репетиційній сцені для по-радянські великого міського театру Черкас Май наважується на експеримент. Актори грають своє місто під назвою «Місто на Ч.» голосами, записаними і-фонами на вулиця та ринках. То російською, то українською, а то й мішаною мовою – суржиком – до якого панує соціально-зневажливе ставлення. Ця робота не є, власне, справжньою документальною п’єсою про Черкаси, (і Май про це знає), це скоріше імпровізована комедія про мовно-соціальні цінності типових дійових осіб сучасності. Деякі актори навіть відмовлялися від цих непритаманних сценічній літературі пошуків. Новий художній керівник театру Сергій Проскурня бачить цінність цих пошуків не тільки у тому, що Май завдяки цьому служить потужним магнітом для молодіжної аудиторії. Він бачить цей театр, у якому колись ставив свої вистави Жолдак, рушійною силою розвитку нового українського театру: національного, сучасного і міжнародного. Тут панує настрій піднесення.

А в київському Молодому театрі можна побачити ще одну виставу з антології «ШАГ» у постановці Май. «КомА» Фолькера Шмідта та Георга Штаудахера – це драматичне дослідження масового вбивства школярів. Про реальні приклади – з Ерфурта чи серед останніх з Ньютауна – знає кожний, і, дякувати Богу, в Україні такого ще не траплялося. Але п’єса ставить, насамперед, питання про відповідальність кожного, і саме на цьому аспекті Май робить акцент у своїй постановці, перетворюючи весь театр на шкільний будинок. Глядачі діляться на групи, спостерігаючи за виставою з різних місць і в різній послідовності сцен, а наприкінці знову збираються всі разом, порівнюючи побачене. І в цій постановці також не можна не помітити бажання режисера втекти від традиційного театру, використовуючи  в своїй роботі нові форми й шукаючи актуальні п’єси. Гете-Інститут виступає в цьому контексті не тільки літературним посередником, але й всебічним опікуном драматургії і може вважатися спів-продюсером спектаклів.

TEATER HEUTE ( «ТЕАТР СЬОГОДНІ», Німеччина, Берлін, №4, 2013)

Оставьте комментарий!

Используйте нормальные имена.

Если вы уже зарегистрированы как комментатор или хотите зарегистрироваться, укажите пароль и свой действующий email. При регистрации на указанный адрес придет письмо с кодом активации и ссылкой на ваш персональный аккаунт, где вы сможете изменить свои данные, включая адрес сайта, ник, описание, контакты и т.д., а также подписку на новые комментарии.

(обязательно)